Команда

Петро Гончар, директор Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”

“Відомо, що Іван Гончар останні тридцять років свого життя був у опозиції до радянської влади і носив тавро “буржуазного націоналіста”. Це було в час, коли після хрущовської “відлиги” “закручувалися” найменші прояви демократії, національного самоусвідомлення. В хід пішли телефонні погрози, підпали, шантаж та провокації, а потім пропозиція КДБ: або публічно відмовитися від своїх поглядів і мати все, що треба для митця, – і славу, і замовлення, і багатство, – або постійно жити в ізоляції, фактично під домашнім арештом. І, мабуть, якби він вибрав перше, то мало б хто його засуджував: більшість його знайомих та друзів на той час вже були залякані, а найактивніші сиділи по тюрмах, і батько не мав майже ніякої моральної підтримки. Ситуація була настільки гнітюча й безнадійна, що світло проглядалося тільки у пропозиціях КДБ. Та Іван Гончар вибрав найтяжче і найчистіше – служіння правді. А надихала і підтримувала його у цьому безмежна любов до свого народу”.

Марина Гримич, наукова кураторка видання

“Я – людина, що все своє свідоме життя працює з текстами традиційної культури, але… переважно з текстами словесними. В цьому проєкті мені випала щаслива нагода пірнути у світ української візуальної культури і працювати з іншою категорією текстів, де часом цілком зрозумілі, а часом загадкові сюжети закарбувалися в старих фотокартках. Їх пристрасно збирав Іван Гончар, починаючи з 1960-х, дбайливо відбирав найважливіші, на його думку, до свого багатотомного альбому, з любов’ю оздоблюючи його власними малюнками і лишаючи лапідарні коментарі, спеціально розробивши для цього художній шрифт! Ці візуальні сюжети дуже різні. В них і наша естетика, і наша культурна спадщина – матеріальна й нематеріальна, на жаль, значною мірою втрачена, в них також історичні уроки ХХ ст. і навіть зашифровані меседжі від Івана Макаровича до нас, нинішніх, з яких я б назвала головним такий: пам’ятаймо!”

Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, засновниці GUNIA Project

“Ми надихаємося надбаннями українського та світового декоративно-ужиткового мистецтва. У своїй творчості ми інтерпретуємо естетику різних історичних епох і підтримуємо подальший розвиток ремесел. Ми вважаємо важливим демонструвати українське мистецтво на світовій арені.
Ми розуміємо важливість видання такого альбому в нинішній момент, оскільки прагнемо повністю заново відкрити український код для наших майбутніх поколінь і зробити український голос почутим і впізнаваним у світі.

Тому ми з радістю та натхненням обєднуємо зусилля з Музеєм Івана Гончара, щоб реалізувати цей проект”

Анна Куц, дизайнер та арт-директорка видання

“Як показує історія, у найскладніші часи культурний розвиток пришвидшує свій темп у геометричній прогресії. Здавалось би, ресурсів та можливостей стає менше. А ця гостра мистецька протидія актуалізується, як ніколи. Вона була рупором і в часи шістдесятників, з жахливим режимом знищення всього, що підлягало під відокремлення радянського і заявки на незалежне українське. За що ми (якщо можна від усіх скажу) вдячні Івану Макаровичу. Бо його праця впродовж всього життя збереглась, не знищилась, не була спалена. А існує зараз, сьогодні, і це диво! І саме сьогодні, на мою думку, важливо піднімати усі архіви, усі можливі матеріали, котрі ще раз нам нагадають: хто такі українці. Як ми формувались і дати відповідь на запитання «А як ми будемо формуватися надалі?». Останнє - риторичне для кожного з нас.”